Мовна норма
Мовна норма (від лат. norma – правило, взірець) – це сукупність мовних засобів, які в конкретному мовному колективі на певному історичному етапі вважаються правильними й зразковими.
Мовна норма забезпечує людям можливість взаєморозуміння.Норма може бути діалектною (нижча форма мови) й літературною (вища форма).
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюються специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства
Нормативність — це визначальна ознака літературної мови, оскільки мовні норми полягають у дотриманні всіх реалій, явищ літературної мови. Вони єдині й обов’язкові для всіх користувачів літературною мовою у всіх сферах суспільного життя: у документообігу, освіті, ЗМІ тощо. Цим літературні норми відрізняються від «діалектних норм», які територіально обмежені, менш усталені функціонально, помітно стихійні, бо їх дотримуються мешканці тільки частини національної території. Норми літературної мови мають загальнонародний статус. Чим більша кількість мовців дотримується мовних норм, тим більше вони стають усенародно звичними. У той же час явища діалектного мовлення з багатьох причин лягають в основу формування літературної мови.
Коментарі
Дописати коментар